Так! Життя -це тайна.Пізнай ? Можна прожити його цілком і не зуміти  знайти себе в ньому.А можна  кожен день відкривати щось нове і цікаве,Можна пізнавати , закохуватися , помилятися, переживати , страждати , плакати і сміятися - і бути щасливою! А можна прожити життя тихо і спокійно ,але навіщо? Я прожила майже 55. Всього було і багато.Але так і залишилася велика таємниця - таємниця мого життя. То може це ще не кінець? І в цьому віці можна пізнавати життя ? Мені здається ,що зараз все відчуваєш більш тонкіше, більш яскравіше, більш чуттєвіше і більш поміркованіше - з висоти своєї мудрості !!!

Перечитала свої записи...Все так,але уже немає сліз ,  немає болю.Залишилася тільки  легка досада.Чи все я зробила? Уже немає  Миколи,  (надіюся ,що хоч із Нею він був щасливіший), і немає сумнівів - Я все пережила і перемогла! Тільки зараз я можу відверто сказати , що життя заганяло мене в глухий кут доволі часто. Були зради, втрати,  горе, відчай, сльози- багато сліз. Але я не зламалася! Я перемогла!  Я всё преодолела!  Мені хочеться знову в бій. 55 - це ще не кінець! Це нова сторінка мого життя і я її відкриваю!

І так почалася моя боротьба за життя.Не хочу говорити про Миколу дуже погано.Він в принципі був не поганий.Він міг і постірати і наварити їсти і прибрати .Але добитися квартири,купити машину,вибити стоянку,захистити дітей-це вже я.А мені так хотілося побути слабкою і заховатися за його  широкою спиною від життєвих невзгод.Не склалося.Я знову могла розраховувати тільки на себе..Я боролася з бідністю,І з безгрошівям,Я боролася з чоловіком і за чоловіка.Я боролася , боролася і боролася ! Я терпіла і терпіла. А діти росли і все бачили і розуміли.А я з усіх сил хотіла зберегти сімю.Хотіла - але не зуміла, чи може втратила надію,що можна було б ще щось виправити. 

А де щастя там і діточки - наше богатство..Інночка далася мені важкувато.Та і родилася теж не легко Дякувати Богу і лікарю її оживили і сонечко  засіяло у нашій кімнаті.Радості не було меж!Але було важкувато.Рідних нікого,а так хотілося виспатися.У два місяці я вперше узнала про зраду свого чоловіка.Це не просто жах! Не хотілося просто жити ! Від сліз і стресу пропало молоко. Вперше за своє життя втікала до мами,щоб пожаліла.Пожаліла і сказала : або повертайся до чоловіка ,або забирай дитину і їдь в село.Зі страхом повертала ся в Київ.Простила ,думала що то по пяні,він же памятав як йому було погано, коли батько їх залишив.Мабуть не дуже.Згадую як я  беременна ночами плакала його виглядаючи .А коли народився синуля,то бачила який він був щасливий.З Денисом він проводив багато часу .Брав на роботу ,возився з ним катав на машині і  я не хотіла думати про щось погане.У мене появився сенс в житті.Я повинна підняти своїх дітей ,дати їм все що зможу і навіть трохи більше.Вони повинні бути кращі за мене і за інших! Я старалася багато їм читати ,возила в різні центри ,театри, гуртки. Вчила бути  добрими, справедливими ,вихованими. І це мені вдалося.Я так думаю

10.02.2011р.А потім ми получили своє перше житло:однокімнатні квартири на 3-4 дівчат.Ми вибили прописку і стали завидними нареченими.Подруги  швидше повиходили заміж ,а я все шукала.І знайшла в сусідній квартирі.До сусідки Тані приїхав молодший брат із Тального,а в мене зламався телевізор.Він був молодший на 1.5 року і трохи соромязливий.Не вразив. Батько його гуляв,він переживав і вирішив розібратися і тією жінкою.Попав у міліцію і тому кращим став вихід.Його забрали до армії.А через два роки я вирішила поїхати в Крим відпочити і провідати сестричку Любу у Євпаторії. Сусідка Таня попросила мене завести брату в Феодосію альбом на дембель. Мене не пускали і  тому прийшлося назватися жінкою.А коли побачила Миколу у формі такого красивого гарного і  возмужалого ,то щось йокнуло в середині.Завязалася переписка,І з армії він приїхав зразу до мене.Цікаво так.На слідуючий день (субота) його сестри і Микола запропонували мені поїхати по гриби.Я не відмовилася.А приїхали  ми в село Погриби і  він з порога сказав:-Знайомтеся ,я приїхав з жінкою. Він устроївся водієм дальнобійником.Ми разом багато їздили ,гуляли вечорами ,дивилися на зорі, зустрічали світанки.Я вже училася в університеті і Микола почав тягнутися до кращого.Почав читати книги,у нього появився інтерес  не тільки до пива.Я бачила як йому важко ,допомагала йому і навіть гордилася ним.  Мені здається тоді ми були  щасливі!

Київ мене зустрів насторожено.Я з острахом сприймала шалений ритм столиціі до цих пір боюся в ньому загубитися.Але як тут цікаво! Життя в гуртожитку на Мукачівській,нові подруги,нова робота в д/с 500 - все було надзвичайно цікаво, Мені все давалося легко.Робота вихователя мені подобалася,з дітьми мені було цікаво,а знання мені давали можливість працювати творчо. Я сама була як дитина.Мені 17- дітям по 7 років.Море іграшок.яких у мене не було ніколи  , десятки веселих, допитливих оченят,які чекали від мене чогось незвичного давали мені можливість реалізувати себе.А якщо точніше, то  це давало мені можливість  самій повернутися в дитинство.Я була старшою в їхніх іграх,а  не просто вихователем і це був найкращий звязок між нами.Бо відомо ,що всі діти хотять дружити із старшими за себе.Кажуть ,що діти найкращі психологи і тому краще відчувають фальш і неіскренність.Заслужити їхню довіру важко , загубити дуже легко.Я вміло балансувала.Я не ставила за мету зробити карєру,хоч  мала таку можливість і мені не раз пропонували.У мене є звання методиста, є регалії.Але мені завжди хотілося ліпити з маленьких особистості. А,С,Макаренко казав,що до пяти років дитина впитує в себе все як губка.І я старалася вкласти вних саме краще.Я до цього часу вважаю,що якщо навчити дитину бути доброю і чесною і відноситися до неї з любовю і розумінням, то така дитина не зможе бути поганою і когось скривдити.Бо тільки ДОБРО може спасти  наш жорстокий світ.І треба завжди починати із себе.Я це робила.Мені так здається. 

Чого ж мені не дається цей розділ? Значить з обовязками почекаємо.Хочу зупинитися більше на подругах по квартирі.Миразом училися ,разом жили і разом проводили канікули: то в Пугачівці ,то в Сурогатці.Нам було весело  і цікаво.Ми могли ночами пройтися по города чи садках,а потім сусіди приносили нам  самі босоножки та черешні на квартиру .щоб ми не переводили  врожаї. А Сергій зі своїми квітами!!!І А як мене вчили плавати?Навчили.Але як я всіх злякала і перехитрила. Взагалі я зараз розумію, що мені на хороших людей везло в житті.Хоча б наш класний керівник Микола Ілліч! Чудова людина.Він опікувався мною наче рідною.Допоміг отримати червоний диплом,переконав мене поїхати в Київ.Завжди казав -це твій шанс,у мене його не було.А він був щей не поганим художником, якщо навчив мене малювати. Спасибі тобі ,Сокальський Микола Ілліч! Я навіть зараз не можу зрозуміти ,чому  ти так до мене відносився.Чи може тому ,що ти теж був не великого зросту як і я,чи може я просто тобі подобалася.? Ох молодість, молодість...

Із гнізда батьківськог о  я випорхнула дуже рано. У неповні15 я вже поступила в  Богуславське  педучилище. Я стала студенткою! Мабуть то були найкращі і найцікавіші часи! Але дуже відповідальні часи.Там не було рідного плеча ,щоб поплакатися.Там можна робити все,але там не можна було поступати необдумано і погано.Бо розраховувати можна тільки на себе.І з тих пір у мене виробилися правило: продумай на три роки вперед перед тим як щось вирішити серйозе.З того часу я все звалила на себе ,бо знала напевне -батьків не нагружай! а сам не плошай!Я стала знову хорошою дівчинкою.Навчання давалося мені легко і не займало багато часу.Хазяйка мною була  рада ,бо я ще займалася з її внуком.Мене підкормлювали, зі мною радилися.Повишена стипендія,одна в місяць посилка з дому , їжа за учня - і я в достатку. Нові друзі, нові інтереси і весела  студентська безрозсудність -все ,що потрібно було в той час.А подруги по квартирі попалися тоже чудові- ми дружимо  і кумаємося до цих пір. .

І це бісеня було мале,худе ,азартне, настирне і хитре.До цих пір не розумію як я могла підбити старших хлопчиків залізти в панський погріб за скарбами?Або підглядати за сусідкою - відьмачкою вночі? Мені і перепадало  більше за інших! Тоді мене запирали в якомусь класі, щоб я подумала над своєю поведінкою. А я і думала і багато мріяла. У мріях своїх я була зовсім іншою: високою, стрункою, врівноваженою і дуже красивою.Може тому я на батьків не сердилася.Мати завжди -справедлива і врівноважена- була заклопотана: робота, плани, діти , господарство. Соромно признатися, але я любила батькові наради. Він тоді приходив трохи пяненький, але завжди із гостинцями. І не розуміла маму ,чого вона сердиться . Подумаєш,картатим платочком (подарок) обязана вишня перед вікном, а булочки наколоті на штахетинах, щоб ми повірили , що вони  дійсно від зайчика. А пізно ввечері ,коли вже всі спали ,тато мене обнімав і ми у двох співали його улюблену пісню,, За руськую землю сражались..А взагалі  батьки  мене любили.Памятаю ,як зимою ,коли я боліла ,мама цілу ніч гріла над лампою стаканчик води,як в яблука засовувала талетки,щоб збити температуру. А тато на велосипеді мене напівпритомну віз до Тимохи (лікар в сусідньому селі).А коли мене чуть не вбила кринична  корба ,він ніс мене  аж до самого автобуса.І як шукали по селу мотоцикла,щоб відвезти в Шаргород,пока я не стекла кровю.А  сташий брат Віктор був тихий, спокійний,слухняний-не Я.

Перечитала свої записи.Виходить ,що я була не золото.Але правила прийняті а виправляти нічого не буду Кажуть дітей виховує школа  чи вулиця.Знаю точно, що батькам  ніколи. Мені повезло! У мене було три в одному.Зранку- уроки в школі; після обіду- ігри на  подвірї школи; а ввечері... -жили в маленькій учительській-в школі! Завжди хотілося настоящого дому,своєї кімнати ,своєї родини.А памятаю -маму вчительку ,батька директора і учні ,учні ,батьки учнів- рано, вдень ,ввечері завжди і скрізь. Завжди чула -це не роби , не можна, на тебе дивляться. Завжди заздрила Г. Хотілося бути там - велика родина ,великий стіл, всі дружні.Бігала до них,любила бути у них,а мене сварили, наказували. Але я не помню,щоб я сердилася чи злилася. Я просто була непосидюча і мені все було дуже цікаво знати, бачити, чути. Памятаю, у нас при школі була бібліотека (пів класа за грубкою) , і там було так багато книг! Великих ,товстих ,кольорових! У довгі зимові вечори я ховалася за грубку  включала фонарик і читала, читала, читала. Я була  чемна, ввічлива ,слухняна... в школі... А поза школою  на волю виривалося мале бісеня!